КАС ВС висловився щодо занесення будівлі до переліку об’єктів культурної спадщини

Товариство просило суд скасувати наказ Департаменту охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації про занесення будинку Осипа Родіна (вул. Олеся Гончара, 71) до Переліку об’єктів культурної спадщини міста Києва.

На обґрунтування вимог позивач послався на порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу норм Закону України «Про охорону культурної спадщини», Порядку визначення категорій пам’яток, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 452, і Порядку обліку об’єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції визнав необґрунтованими відомості, викладені в історичній довідці, яка була підставою прийняття такого рішення, а також дійшов висновку, що відповідний будинок не містить ознак, притаманних об’єктам культурної спадщини в розумінні статей  1, 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Суд врахував, що підставою прийняття оскаржуваного рішення слугувало звернення громадської організації до Департаменту щодо занесення будинку до Переліку об’єктів культурної спадщини міста Києва, до якого додана історична довідка з обґрунтуванням його історико-архітектурної цінності та фотофіксація об’єкта. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд не наділений повноваженнями та спеціальними знаннями в галузі історії та архітектури, у зв’язку з чим не може надавати оцінку наявності або відсутності історичної та архітектурної цінності будинку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши цю справу в касаційному порядку, вказав, що питання про занесення об’єкта культурної спадщини до Переліку вирішується на підставі вичерпного переліку документів, а саме: фотофіксації об’єкта; історичної довідки або витягу з наукового звіту дослідника археологічної спадщини. При цьому обов’язковою вимогою до складання історичної довідки законодавець визначає її підписання особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам’яткознавство» або архітектури – для об’єктів архітектури, є також загальні вимоги щодо її змісту стосовно інформації, яка має міститись у ній залежно від класифікації об’єктів культурної спадщини.

Суд зазначив, що відповідно до п. 6 розд. II Порядку обліку об’єктів культурної спадщини в занесенні об’єкта культурної спадщини до Переліку за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань може бути відмовлено в разі неподання документів, передбачених п. 3 цього розділу, або відсутності в історичній довідці обґрунтувань автентичності об’єкта, його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду. Відмова уповноваженого органу не перешкоджає повторному поданню документів з урахуванням зауважень уповноваженого органу.

Оцінка історичним та архітектурним цінностям об’єкта має надаватися на стадії вирішення питання щодо занесення об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Оцінюючи правомірність рішення про включення об’єкта до Переліку, суд має перевірити, чи вчинені такі дії уповноваженим органом, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, тобто виключно щодо дотримання уповноваженим органом процедури занесення об’єкта до Переліку.

Отже, при наданні оцінки рішенню уповноваженого органу про занесення об’єкта культурної спадщини до Переліку перевірці підлягали: 1) повнота та відповідність документів, передбачених п. 3 цього розділу; 2) наявність в історичній довідці інформації про автентичність об’єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, даних історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань; 3) підписання особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за відповідною спеціальністю залежно від класифікації об’єктів культурної спадщини.

Крім того, відповідність чи невідповідності критеріям, визначеним у Порядку визначення категорій пам’яток, а отже й оцінка історичним та архітектурним цінностям об’єкта має надаватися на стадії вирішення питання про занесення об’єкта культурної спадщини до Реєстру, через що такі обставини та факти не підлягають і судовій перевірці при оскарженні рішення щодо включення об’єкта культурної спадщини до Переліку.

У межах розгляду цієї справи суд апеляційної інстанції проаналізував саме історичну довідку та додатки до неї, що входять до обов’язкового переліку документів до звернення про включення об’єкта до Переліку, і надав їм оцінку з точки зору відповідності Порядку обліку об’єктів культурної спадщини, дійшовши обґрунтованого висновку про відповідність оспорюваного у справі наказу відповідача критеріям, визначеним ст. 2 КАС України.

Постанова Верховного Суду від 8 травня 2023 року у справі № 640/28045/20 (адміністративне провадження № К/990/31013/22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110708367.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

За повідомленням Верховного Суду